Сторінка для батьків

Поради батькам

Що це таке? Це коли людина знає: «Я можу в зробити те, що хочу, бо вірю в свої сили». Психологи вважають віру в себе необхід­ною складовою психологічного комфорту і дають таку характеристику здорової, упевненої в собі особистості: вона незалежна, не приховує свої бажання і почуття; розмовляє спокійно, дивлячись співрозмовнику в очі; може взяти на себе відповідальність, вміє попросити допомоги і надати її; вміє ввічливо сказати "ні". Натомість невпевнена і людина, що не володіє згаданими вміннями, уникає спілкування з людьми і тих ситуацій, г де, на її думку, вона може осоромитися. Упевнена людина скаже: «Я зроблю це зараз, у мене має все вийти». Невпевнена буде прораховувати варіанти та можливі невдачі. Для невпевненої людини головне — як її оцінюють усі навколишні, а для впевненої — як вона сама себе оцінює і як її оцінюють люди, яких вона поважає. Сором'язлива дитина Ваша дитина — боязка і сором'язлива, і вас це тривожить? Насамперед, не треба заздрити батькам шибайголів — у них свої проблеми, не менш серйозні, ніж ваші. Адже кожна дитина від народження має свої чесноти і недоліки, які компенсують один одного. Не буває ідеальних дітей, як і дітей із суцільними недоліками. До речі, сором'язливі діти зазвичай мають творчий потенціал, розвинуту фантазію (саме тому мають сильну потребу побути на самоті), во­ни спостережливі, виконавчі, відповідальні, і батьки мають їм допомогти розкрити свої таланти. Дуже часто саме в творчості вони переважатимуть інших дітей, що дасть їм упевненість у своїх силах. То чому одні діти сміливі й відкриті, а інші — боязкі й сором'язливі? Ще давньогрецький лікар Гіппократ вирізнив 4 типи особистості, які тепер називаються темпераментами. Стримані діти від самого народження сприймають усе нове обережно і нерішуче, лякаються незнайомих людей і явищ, шукають захисту у матері. Вони такими народилися, а завдання батьків — підкоригувати це, згладити (а не поглибити!) боязкість. На жаль, буває, що батьки самі перетворюють активних сміливих дітей на боязких, невпевнених у собі. Відчуття СЕБЕ у віці до 5 років є базою для формування внутрішнього світу дорослої людини. Батьківські помилки Сором'язливість насамперед пов'язана з низькою самооцінкою: малюк оцінює свої здібності нижче від тих, якими вони є насправді. На формування підвищеної сором'язливості, крім вродженого темпе­раменту, впливають такі чинники та помилки у вихованні: рання і тому болюча розлука з матір'ю, ко­ли дитина залежить від настрою навколишніх людей, що формує у неї невпевненість. Якщо маєте можливість — не кваптеся віддавати дитину в ясла чи наймати няню; надмірна принциповість і суворість батьків, що виявляють свою любов і турботу залежно від того, наскільки дитина виправдає їх очікування і вимоги. Надмірна вимогливість і суворість до боязких дітей призводить до протилежного результату. Дитина має знати, що її люблять завжди, незалежно від її поведінки і результатів; завищені очікування і вимоги до дитини з боку батьків часто є причиною її майбутніх проблем у дорослому житті. Завищені вимоги часто небезпечні для здоров'я дитини (відомі випадки, коли діти, відчуваючи, що не виправдали сподівань батьків і засмутили їх, починали заїкатися, у них з'являвся нервовий тик тощо). Як виховати упевнену в собі дитину? Дитина має знати, що ви завжди на її боці, завжди прийдете на допомогу. Немовля, яке довго плаче, а до нього ніхто не підходить, вірогідно, виросте боязкою дитиною. Батьки, безумовно, мають дати дитині можливість самій вирішувати свої проблеми, . але водночас надзвичайно важливо не кидати її на самоті з труднощами, до яких вона поки що не готова. Виховуйте самостійність та ініціативу. 2-3-річний малюк, який намагається все зробити сам, але батьки не мають терпцю чекати і роблять за нього, — також ймовірно виросте сором'язливим. Не треба замість малюка вирізати, малювати, клеїти, писати за нього красиві букви, розв'язувати задачі та приклади. Дитина розуміє, що все одно не зможе це зробити краще за вас, то який сенс тоді напружуватися? Важливо навчити програвати, а також знаходити причини невдачі. Допомагайте зробити позитивні висновки із ситуації. На­приклад, син грає з татом у шашки і програє. Поясніть, що це не тому, що він невдаха чи недостатньо розумний, а тому, що ще багато чого не знає, що перемога приходить до тих, хто багато працює і вчиться нового, а не за принципом "щастить — не щастить". Хваліть за все нове, що починає робити дитина, навіть якщо в неї не вийшло, — похваліть просто за сміливість, з якою вона почала незнайому справу. Батьки насамперед самі мають вірити у свою дитину. Запитання на кшталт "А в тебе вийде?", "Ти добре подумав, перш ніж починати?", "Навіть я так не зроблю, що вже про тебе говорити?", "Навіщо це тобі?" — навіть активну дитину перетворять на боязку і пасивну. Як виховати добрі звички? Батьки знають, яке це складне завдання. Вчиш-вчиш малюка чистити зуби вранці та ввечері, а він, шибеник, щойно лишиш його у ванній самого, тільки й того що намочить зубну щітку. Привчаєш мити руки перед їдою, а нагадувати про це доводиться і першокласнику, і п'ятикласнику. Звичка — це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягнути розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати звички гарної поведінки. Наприклад, дитина знає, навіщо треба мити руки і чистити зуби, вміє це робити, проте "забуває". Тому необхідно виробити у дитини тверду звичку це робити. Але як цього досягти? Давайте спочатку з'ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати. Коли виникають звички Перші звички виникають ще в ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися — можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати — може виникнути, за сприяння батьків, звичка читати щодня. Пішла дитина до школи — виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці (і яка з цих звичок закріпиться залежить від батьків). З'явилась необхідність підігріти собі страву вдома слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибирати зі столу. Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з'являється новий вид діяльності (нові обов'язки), нове вміння або нові речі. Виховання гарних звичок тісно пов'язане з виникненням поганих звичок. Не сформують батьки добру звичку — на її місці стихійно постане погана звичка (не привчили 3-4-річного малюка прибирати свої іграшки — значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану. Як виховати добру звичку У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. «З людиною, в якої жовті зуби і чорні нігті, неприємно розмовляти, — кажуть батьки малюку.—А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря, тому що у бруді розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами». Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють — і прихвалюють: «О, у тебе це вже добре виходить!», «Яка ж ти тепер чистенька, гарненька, аж сяєш!» тощо. Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють, чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння — тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певну дію. І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг, тощо. За таких умов (якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу, або ще щось) добра звичка виробиться швидко і закріпиться. А буває й таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки аж тут приїжджає бабуся, якій дуже хочеться побалувати мале ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, умивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку — знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов. Наслідування дорослих Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце. Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини, залучали її до праці, просили допомогти (хоч дитяча допомога ускладнить і збільшить обсяг їхньої роботи). Звісно, діти це роблять ще повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вона зможе виконати (розкласти прибори чи серветки, поставити хліб на стіл тощо). Так ви досягнете ще однієї важливої мети підвищите її самооцінку, адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім'ї. Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, "бо машин нема", то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватися правил вуличного руху. Похвала Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал (але й не переборщіть з ними!) за правильні й гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення. Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити "мальовидло" зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності. Повторення і правила Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дію (як-от чистити зуби), не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання дії та дотримування правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил — запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною. Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила своє взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно у такому віці підлітки заперечують авторитети і усталені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких необхідно дотримуватися. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкоритися правилам. І це буде вина батьків. Запобігання поганим звичкам Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину (або щоб на них люди не зглядалися), купує. І коли мама й надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе перевиховати лише життя, а життя річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і можливо, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам! Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створювати звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмиватися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізнилася і нічого не забула під маминим керівництвом. Але, можливо, ліпше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учительки, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов'язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, неприємностей, то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст. Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контроль допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані. І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створювати добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвилини повторюють "Прибери свої речі", "Помий взуття", "Зроби тихіше звук". І пуття з цього нема: батьки дратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно, протягом довгого часу, і так само повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась у нервовій системі дитини. "Добрі звички—це добре виховання", сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків — виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігає хтось за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою. Безпека вашої дитини Сучасне життя, особливо у містах, стає дедалі складнішим і небезпечнішим для дитини. Щільний потік транспорту на вулиці, "злочинці за кермом", що їдуть на червоне світло, "лагідні" незнайомці, ліфти, під'їзди... Як вберегти дітей від небезпеки? Єдиний вихід -виробити у неї навички безпечної поведінки. Прогулянка — ідеальний час для цього. Звісно, 5-7-річні діти важко сприймають (або й зовсім не сприймають!) "голі" слова і поради про те, як поводитися у небезпечній ситуації. А розповідаючи дитині усілякі "жахи" про те, що з нею може статися, ви доведете її до неврозу. Що ж робити? Бавитись і програвати конкретні ситуації, які ви побачили на вулиці. Безпека на дорозі Корисно, наприклад, пограти у гру «Я веду маму (тата, бабусю)». Дитина переводить дорослого через вулицю, дивиться за машинами і вирішує, коли можна спокійно йти. Ця гра пробуджує самоповагу, відповідальність, розважливість, що згодом стане корисною звичкою. Почувши, як вищать гальма, ви можете розказати, що відчуває водій, коли перед машиною раптом вибігають на дорогу пішоходи чи виїжджають велосипедисти. Поясніть, що всі люди різні, і серед водіїв, так само як і серед пішоходів, є немало людей, які створюють небезпеку для інших, бо порушують правила. А ще дорога буває слизькою, мокрою, і тоді водій просто не може швидко загальмувати (спитайте дитину, чи може вона одразу зупинитися на ковзанці?). Поясніть також, що водити машину є важко, бо це вимагає постійної уваги (спитайте дитину, скільки часу вона може безупинно розв'язувати інтелектуальні завдання?), а тому водій може бути втомленим, відволіктися. Ще раз наголосимо найкраще такі бесіди проводити на конкретних прикладах: ви з дитиною побачили, як хтось перебігає вулицю на червоне світло, чи машина їде надто швидко, чи малий велосипедист виїхав раптом з брами на вулицю, чи хтось переходить дорогу перед великою припаркованою машиною, не бачачи, відповідно, чи їде зліва машина, тощо. Бажано після бесіди програти таку конкретну ситуацію: дитина буде "машиною", а ви "пішоходом", або навпаки, тощо. А коли дитина піде до школи, треба спільно з нею пройти маршрут, пояснивши і "зобразивши", як вона має поводитися на вулиці. Можна намалювати карту маршрут, яким дитина йтиме до школи. Так роблять у Болгарії. Разом з дитиною батьки проходять по карті-маршруту по усіх перехрестях, дивляться на усі світлофори і пішохідні переходи, визначають разом, за якими ознаками можна впізнати машину, яка може проігнорувати червоний сигнал світлофора. Для дитини це гра, але в Болгарії такими іграми батьки зменшили дитячий травматизм на дорозі у 4 рази! "Лагідні" незнайомці Небезпечні для дитини не лише машини, що мчать вулицею. Машина може пригальмувати поряд: — Дівчинко, як мені доїхати до...? Хлопчику, хочеш покататися? Для дитини має бути незаперечним правилом: ніколи не розмовляти з незнайомцями. Варіанти заманювання можуть бути найрізноманітніші, і дитина має це знати. Вона має негайно відійти туди, де є багато людей. Зазвичай злочинці, якщо їм не вдасться "розговорити" дитину, не переслідують її, а починають шукати іншу жертву. Можна згадати казку про Червону шапочку, пояснивши, що то в казці Вовка зразу можна було впізнати, а в житті злочинці виглядають аж ніяк не страшними і небезпечними злочинцями, зазвичай, це дуже добрі, лагідні й ввічливі "дядечки" і "тітоньки". Поясніть, що "погані дорослі" часто виглядають добрими і обманюють дітей, коли просять їх, наприклад, врятувати кошеня, чи допомогти, чи коли пригощають або дарують солодощі або іграшки. Домовтеся з дитиною, що вона має обов'язково спитати дозволу у мами чи тата, перш ніж піде з кимось чи візьме подарунок. А для незнайомця найкраща відповідь: "Мені не дозволяє мама", "Я мушу спитати дозволу у тата", "Он там мій тато, я зараз у нього спитаю" — якщо ситуація склалася у людному місці тощо. Попередьте дитину, що її можуть спровокувати: "Я думав, ти великий, а ти мамусин мазунчик, дозволу питаєш" або "Я запитував у твоєї мами, вона тобі дозволила". Скажіть дитині, що такі слова — найперша ознака, що це "погана" людина, яка бажає їй зла. Запитайте у дитини, чому Вовку вдалося так легко проникнути до Бабусиної хати? Нехай дитина сама дійде висновку, що чужим не можна давати адресу, телефон, ключі тощо. До речі, поясніть, що по телефону цієї інформації також не можна давати, і взагалі не слід розмовляти з незнайомцями і по телефону, а тим більше говорити, що "мами нема вдома". Програйте ситуацію, ніби ви незнайомець (змініть голос) і телефонуєте, коли батьків нема вдома. Дитина має запитати, хто говорить, і сказати, що мама (тато) зараз зайняті і передзвонять самі. Поясніть дитині, що найбільша небезпека чигає на неї у безлюдних місцях: пустирях, підвалах і горищах, лісопосадках, парках, новобудовах, покинутих будинках тощо. Можна подивитись разом телепередачу про зниклих дітей. Тільки не розповідайте жахів у деталях, щоб не залякати дитину. Надто страшні історії можуть призвести до протилежного результату: навіяний батьками страх просто паралізує дитину у небезпечній ситуації, і вона нічого не робить для свого порятунку. Власне, батьки мають навчити дітей конкретним діям у небезпечних ситуаціях за допомогою рольових ігор. Поясніть, що в ліфті не можна їхати самому чи з чужими. Чужий може скривдити, ліфт може застрягти. Порадьте, як чемно відмовитися, якщо запросять їхати разом у ліфті: "Дякую, мені невисоко", "Дякую, я ходжу пішки", "Мені не дозволяє мама" тощо. Адже дуже часто діти погоджуються на сумнівні пропозиції, бо не вміють ввічливо відмовити; дорослому. Невтомно пояснюйте, що мама чи тато ніколи не пришлють за своїм малюком в дитсадок чи в школу чужого, вони прийдуть самі. Скажіть дитині: якщо чужий силоміць тягтиме її до ліфта, у машину, у браму тощо, вона повинна щосили кричати: «Це чужий дядько! Подзвоніть моїй мамі! Я — (ім'я)» — щоб перехожі не подумали, що це сімейна сцена. Скажіть, що вона має робити абсолютно усе: кусатися, битися, дряпатися — усе, що недозволено в нормальному житті. Незле і прорепетирувати цю ситуацію — нехай дитина покаже, як голосно вміє кричати. "Знайомі незнайомці" За статистикою, у США 60% жінок у дитинстві зазнали сексуальних домагань. Це не означає, що їх усіх зґвалтували. Ні, їх "торкалися" у інтимних місцях дорослі чи старші діти. І майже у 70% випадків — це були знайомі їхніх батьків: друзі, сусіди, далекі й близькі родичі, колеги по роботі тощо. І в переважній більшості випадків батьки так і не довідалися, що люди, яким вони довіряли, робили з їхньою дитиною, бо вона їм цього так ніколи і не розповіла. Бо їй було соромно. Бо вона почувалася винною. Бо вона боялася. Бо знала, що їй не повірять. Навряд чи в Україні ситуація набагато краща, просто у нас не проводили таких досліджень. Не думайте, що це минає для дитини безслідно, навіть якщо вона дуже мала, щоб зрозуміти, що з нею зробили. Цей спогад ніколи не зникне, і через якийсь час вона все зрозуміє. Не думайте, що серед ваших близьких і знайомих не може бути збоченців — ви не знаєте цього точно, тому що зазвичай вони виглядають як виховані, освічені, нормальні люди. Пам'ятайте: такі люди можуть бути також серед лікарів, вчителів, тренерів, завгоспів тощо — усіх, хто працює в дитячих закладах. З перших років життя привчіть малюка до того, що його тіло належить тільки йому, і ніхто не має права торкатися його без дозволу малюка. Не цілуйте і не пригортайте дитину, якщо вона цього не хоче цієї миті. І ніколи не дозволяйте цього робити іншим людям, і рідним у тому числі — бабусям, дідусям тощо. Як вберегти дитину і водночас не посіяти в її душі недовіри до всіх людей взагалі? Поясніть, що майже ніхто зі знайомих і незнайомих дорослих не хоче дитині зла. "Поганих" є дуже мало, і зовсім необов'язково, що дитина їх зустріне. Але упізнати "поганого" неможливо, бо вони виглядають як "хороші". Тому про всяк випадок ні з ким нікуди ходити не можна — лише з дозволу батьків. Розкажіть дитині, як "погані" заманюють дітей: пригощенням та іграшками; обіцянкою показати щось цікаве — щенят, кошенят, мультики, цікаву гру на комп'ютері тощо; проханнями про допомогу; посиланнями на батьків ("Мене по тебе послала мама..."). Не розповідайте подробиць про те, що "погані" можуть зробити дитині, але скажіть, що це дуже страшно. Якщо дитина, не спитавши дозволу, пішла з двору, до сусідів, до друзів — покарання має бути суворим: слід надовго заборонити їй прогулянки (чи зустрічі з друзями, ігри, мультики тощо). Потурання у цьому питанні відгукнеться вам страшними переживаннями, коли дитина досягне підліткового віку і ви не знатимете, де вона, з ким, чи взагалі ще жива. І найголовніше: Зробіть усе можливе, щоб дитина вам довіряла. Розповіді дитини про себе і про події в її житті допоможуть вам визначити, наскільки дитина адаптується до різних ситуацій і чи може себе захистити. Тільки таким шляхом ви можете довідатись, чи є серед її оточення збоченці, і вжити заходи для її захисту. Тому, як би не були зайняті, ви маєте завжди вислухати дитину, якщо вона хоче вам щось розказати. А якщо ваша дитина не має потреби розповідати вам про свій день, то ви маєте самі викликати її на розмови. Найкращий спосіб — розповісти якийсь випадок зі свого дитинства чи з дитинства ваших рідних або друзів. Дітям це надзвичайно цікаво: "виявляється, коли моя мама (мій тато) були такими маленькими, як я, з ними також траплялися страшні, неприємні, смішні історії!". Тільки маючи постійний контакт з дитиною, ви можете оцінити, наскільки вона самостійна, наскільки потребує вашого контролю та опіки, наскільки їй можна довіряти, скільки "волі" їй можна давати. Майте на увазі: якщо дитина не має контакту з батьками, то шукає його у інших людей і поза домом. Цим часто користуються злочинці. Отже, мета "безпечного" виховання — прищепити дитині впевненість у тому, що якщо вона буде дотримуватися певних правил поведінки, з нею не станеться біди, а якщо й виникне небезпечна ситуація, то знайде з неї вихід, адже батьки навчили її, як це робити. Який спорт вибрати для дитини? Чи потрібен дитині спорт? Усі батьки мріють, щоб їхня дитина ста­ла сильною, упевненою в своїх силах лю­диною, стійкою до невдач, самостійною, незалежною, наполегливою у досягненні цілей, здоровою фізично і психічно. За статистикою, чим активніше дитина займається фізичними вправами у 5-8 ро­ків, тим менше ризик хвороб серця у май­бутньому, проблем з хребтом, зайвою вагою, порушенням кровообігу (вегето-судинна дистонія). Є й психологічні плюси: спорт навчає перемагати і програвати, планувати час, дотримуватися дисципліни. І тут постає нова проблема — проблема вибору. Спорт чи фізкультура? Насамперед батьки мають визначитись: чи хочуть вони зробити з дитини спортсмена, чи просто здорову, фізично розвинену люди­ну. Це і є різниця між професійним спортом і фізкультурою, тобто спортом заради здо­ров'я. Як кажуть у народі, «фізкультура лікує, а спорт руйнує». Спортом займаються заради результату, а фізкультурою — щоб бути здоровим. Не варто ідеалізувати заняття спортом. Попри плюси, там не бракує й мінусів. Насамперед це травми, без яких не обходить­ся жодна спортивна кар'єра, і надмірні на­вантаження, що спри­чиняють проблеми зі здоров'ям у майбут­ньому. Спортивні єди­ноборства (бокс, кара­те тощо) — це удари по голові, струси мозку; боротьба (дзюдо, віль­на боротьба) — виви­хи суглобів; футбол — травми ніг, важка атлетика — надмірне навантаження хребта і суглобів, слабке серце; легка атлетика — навантаження на суглоби ніг; художня гімнастика і хокей — лідери з травматизму. Проте ці проблеми виникають тоді, коли спорт заради здоров'я перетворюється у спорт заради результату. Тож батьки мають контролювати ситуацію і зробити вибір. Натомість плавання, східна гімнастика (ушу, цигун) і танці — ідеальні види спор­ту для гармонійного розвитку всього орга­нізму. Нині в заняттях спортом є ще один бік — фінансовий. В економ-клас входить футбол, плавання, волейбол, баскетбол. У бізнес-клас — танці (костюми і взуття для виступів), лижі й хокей (спорядження коштує сотні євро), теніс, кінний спорт тощо. Втім, значні затрати для батьків почина­ються тоді, коли робиться вибір на користь спортивної кар'єри. Якщо ж ви хочете, щоб малюк просто гармонійно фізично розвивався — відведіть його у спортивну секцію, фітнес-клуб, басейн. Проте в обох випад­ках треба все одно вибрати — вид спорту. Однак перед цим вибором слід визначитися з 2 чинниками: вік, з якого починати спор­тивні заняття, стан здоров'я дитини та її бажання займатися. З якого віку можна займатися спортом? Головне завдання батьків — не нашко­дити здоров'ю дити­ни у прагненні його покращити, адже над­мірні навантаження негативно вливають на фізичний і психологічний розвиток малюка (синдром хронічної втоми, неврози тощо). Ось що радять фахівці: з 3-х років можна хо­дити на плавання (з батьками, з 7 — без), танці, ди­тячий фітнес, ушу; 4-5 років — теніс, єди­ноборства, хокей, фігурне катання, лижі; з 6 років — акробатика, футбол, художня гімнастика; з 7 років — велоспорт, аеробіка, синхронне плавання; з 8 років — волейбол, баскетбол, гольф; з 9 років — біатлон, сноуборд, регбі; з 10 років — легка атлетика, фехтування, кінний спорт з 12-13 років — бокс. Для дітей з ослабленим здоров'ям підій­де плавання з полегшеним режимом трену­вань, проте якщо вона має захворювання дихальних шляхів (синусит, тонзиліт, гайморит), слід порадитися з лікарем, і взагалі якщо має будь-які проблеми зі здоров'ям — обов'язково порадьтеся з лі­карем щодо того, які навантаження їй не зашкодять. Танці — єдиний вид занять, де нема явних протипоказань. Спорт взагалі протипоказаний, якщо ди­тина має проблеми з серцем, порушення судинної системи (тиск), хронічні захво­рювання органів дихання і травлення. Таким дітям слід ходити на лікувальну фізкультуру. А крім того, є ж іще шахи, які розвивають увагу, логічне мислення, дисципліну. Бажання дитини, її особистість і види спорту Щоб від спорту була користь, дитина має отримувати задоволення від занять. А для цього вид спорту має пасувати інди­відуальному типу особистості, характеру, нахилам, фізичним даним, а не амбіціям батьків, та навіть амбіціям самої дитини (бо Федько ходить на футбол, і Сашко ходить): прийшов малюк на тренування, походив і кинув. Бо не його. І не треба його сварити, натомість підказати, в якому виді спорту йому буде комфортно, і тільки тоді він зможе досягнути успіхів. Якщо малюк екстра­верт, комунікабельний, приязний, не соромиться, то досягне успіхів у швидкісно-силових ви­дах спорту (боротьба, лижі, легка атлетика, ак­робатика, гімнастика, те­ніс, танці, ковзани) — як­що він лідер і не хоче ні з ким ділитися перемогою, і командних (футбол, хокей тощо) — якщо не має лідерських задатків. Єдиноборства підходять гіперактивним, аг­ресивним дітям, де вони можуть витратити зайву енергію та агресію. Якщо малюк інтраверт, сором'язливий і пасивний, то фітнес, плавання, кінний спорт, ковзани, танці, дитяча йога — це його. Якщо дитина не хоче займатися спортом, не варто її змушувати. Для здоров'я достатньо гуляти, бавитися надворі, ходити пішки. Є діти, нервова система яких не витримує змагань взагалі або ж поразок, без яких неможливі змагання. Не покажуть спортивних результатів апатичні, дратівли­ві діти. Психоастеніки (нерішучі, з поганим сном та утомлюваністю діти) також ніколи не стануть чемпіонами, проте плавання і танці принесуть лише користь. Басейн і кінний спорт помічні для ді­тей з підвищеною збудливістю, різкими емоційними реакціями. Вода і спілкування з кіньми заспокоює, знімає стрес. Загалом, ще раз повторимо: плавання і танці мають найменше протипоказань і під­ходять майже усім дітям. Здорове харчування дітей, або Що їдять відмінники-спортсмени   Чого найбільше бажають батьки своїм малюкам? Бути здоровими і розумними. Якщо діти не зовсім такі, шукають причини: погане здоров'я — наслідок поганої екології, поганої спадковості, поганих лікарів; важко вчитися — погані вчителі, нема здібностей, лінь тощо... А тим часом дитячі дієтологи та лікарі твердять: винуватцем поганого здоров'я та поганої успішності може бути... харчування дитини. Збалансоване харчування Головний мозок є дуже ви­багливим до їжі. Для нормального функціонування йому потрібно значно більше поживних речовин, ніж, наприклад, для нирок чи печінки. Проте й весь організм загалом, щоби бути здоровим, потребує якісного, збалансованого та різноманітного харчування. Все це, здається, азбучні істини, усі це знають, а тим часом кількість дітей з хронічними захворюваннями зростає в Україні такими темпами, що лікарі давно б'ють на сполох. Батьки мають розуміти: дитину слід не просто нагодувати, а нагодувати правильно. У щоденне меню дитини обов'язково мають входити: білки — головний будівельний матеріал для організму, що росте; вуглеводи і жири — основне джерело енергії; проте жири є важко перетравлюваною речовиною, най­легше засвоюються жири в кисломолочних продуктах. Щодо холестерину: усі знають про шкоду холестерину, а насправді він необхідний для дитячого організму, оскільки входить до складу клітин, бере участь в утворенні гормонів, а найголовніше потрібен для тканин головного мозку. Шкідливий не сам холестерин, а його надлишок, особливо для старших людей; вітаміни: вітамін А дбає про зір (у школі різко зростає навантаження на очі), ріст, слизові оболонки. Вітамін А є жиророзчинним, тому засвоюється краще і швидше, якщо фрукти чи овочі, що містять цей вітамін, поєднуються з молочними продуктами (містять легко перетравлюваний жир); вітамін С дбає про імунітет; брак вітаміну РР призводить до слабкості, млявості, швидкої втомлюваності; вітаміни групи В живлять нервову систему, забезпечують розвиток мозкових клітин; мінеральні речовини: най­важливішими є кальцій, фосфор, магній, які беруть участь у формуванні кісткової тканини; брак цих елементів призводить до порушення когнітивної функції мозку. Ці та інші мікроелементи засвоюються легше з молочних продуктів, ніж з овочів. антиоксиданти поновлюють пошкоджені клітини. "Дитяча кухня" Практично усі вищезгадані ре­човини, необхідні у раціоні до­шкільника, містяться у мо­лочних продуктах. Мало того,ці речовини у молоці ідеально збалансовані. З на туральним молоком не може змагатися жоден харчовий продукт. За словами видатного біолога І. Павлова, молоко — це продукт, виготовлений самою природою. Кисломолочні продукти у ряді випадків ще більш корисні, ніж молоко. Вони засвоюються легше та втричі швидше: цілковито перетравлюються протягом го­дини. А ще містять молочну кислоту — сильний антисептик, що знищує шкідливі бактерії. Попри те, кожен кисломолочний продукт має свої особливості. М'який сир виводить з організму надлишок холестерину, покращує мозкову діяльність, це чемпіон щодо легкості перетравлювання та засвоєння (саме тому дітям вжез 5-7 місяців рекомендують давати м'який сир). Кефір придушує гнильні процеси у шлунку та кишківнику, а також сприяє швидкому перетравленню інших продуктів. Кефір також є одним з продуктів дитячої кухні. Йогурт виводить з організму шкідливі речовини, підвищує імунітет та пригнічує хвороботвірну мікрофлору кишківника. Все це добре, скажуть батьки, але на що орієнтуватися, вибираючи молочні продукти? Як вибрати якісні молочні продукти? Якість молочного продукту залежить від молока: корисним є лише те молоко (та молочні продукти, приготовані з нього), що отримане від корови, яка паслася на пасовиську, причому ця корова має скубати травичку в екологічно чистому районі. Кисломолочні продукти мають містити певну кількість молочнокислих бактерій. За стандартами України, їх має бути не менше 10 в 1 грамі. Такі дані мають бути зазначені на упаковці. Мало того, ці молочнокислі бактерії мають бути живі. "Живий" йогурт, наприклад, не викликає алергії. Як визначити, чи є "живими" молочнокислі продукти, які ви купуєте? «Якщо на упаковці зазначено: кількість життєздатних бактерій в 1 куб. см становить не менше 10 — це означає, що до кінця терміну придатності в йогурті лишиться не менше 10 мільйонів живих мікроорганізмів на один мілілітр», — пояснила директор з виробництва молочної компанії Марія Вовк. Термін зберігання "живого" йогурту — до З тижнів, і чим менше — тим краще (довший термін можливий лише за умови термічної обробки продукту,під час якої життєздатні бактерії гинуть, а отже йогурт перестає бути власне йогуртом). У "живому" йогурті нема консервантів, а тому на упаковці має бути зазначена температура зберігання не нижче +4 градусів, отже такий йогурт зберігається в холодильнику. Здоров'я вам та вашим дітям!